Вивчаючи каменярство на Глухівщині, виникає безліч питань, зокрема,: “Де добували сировину? Як і чим обробляли? Що виготовляли і куди збували готову продукцію?”. Знайти живого свідка, що відповів хоча б на одне з них – це велика рідкість. За декілька років досліджень було опитано десятки респондентів але знайдено тільки одного каменотеса.
Якось в селі Кочерги, місцеві жителі розказали про каменярів із сусіднього с. Мацкове. Маленьке село, що загубилося в долині річки Есмань відоме з ХVII ст. Нам пощастило взяти інтерв’ю у його 92-річного жителя Олександра Гавриленка, який пам’ятає прізвища останніх майстрів цієї справи. З його розповіді довідалися про місце розташування “Кам’яної гори”, де знаходилась майстерня, про алеї кам’яних хрестів на сільському кладовищі, які розбивали в радянські часи та використовували в будівництві.
Мацківський цвинтар розташований на високому пагорбі, прямокутний в плані, окопаний валом та ровом, не захаращений рослинністю, читається рядовість могил. Було обстежено чотирнадцять хрестів XIX поч. ХХ ст. Всі зразки є творами професійних хресторобів. Довершені форми, гарно підібраний камінь, а найголовніше – рельєфні епітафії. Таких не зустрінеш, навіть, на центральному Вознесенському цвинтарі Глухова. Мацківські хрести не вирізняються оригінальністю, однак їх творці були професійними ремісниками, що прагнули досягти найвищого рівня обробітку каменю.
Залишити відповідь