Шляхами волокитинського дива
Серед 18 екскурсійних маршрутів, розроблених Національним заповідником «Глухів», екскурсія до с. Волокитне, що колись територіально входило до складу Глухівського повіту, не набула широкої популярності. Сталося це не тільки через низьку поінформованість потенційних туристів, а й власне самих працівників заповідника, які надають просвітницькі послуги і вивчають історико-культурну спадщину регіону.
Щоб заповни цю прогалину, екскурсоводи, науковці і співробітники відділу охорони та реставрації пам’яток підвищили свій теоретичний рівень та оглянули в натурі об’єкти показу, внесені до технологічної карти екскурсії «Шляхами волокитинського дива». Для цього напередодні виїзду завідувач науково-дослідного відділу Юрій Коваленко простудіював означену тему, а зберігач фондів Ольга Ляшко підібрала відповідні світлини, що зберігаються у фондах заповідника.
Під час поїздки у поле зору наукових інтересів спочатку потрапила Миколаївська церква у с. Кочерги (нині Путивльського району). Збудована коштом Михайла Петровича Миклашевського у 1807 році за зразком Воскресенської церкви у Батурині, вона є його усипальницею. В інтер’єрі церкви збереглося поховання фундатора, що стало для нас першим відкриттям.
Син М.П. Миклашевського Андрій Михайлович увійшов в історію як засновник славнозвісної Волокитинської порцелянової мануфактури, від якої наразі залишилися лише спогади, місця, де знаходились виробничі корпуси, і вироби, що є музейною рідкістю, адже представляють значну художню цінність. Високий рівень виконання, бездоганна білизна фарфорової маси, витончене ліплення та вишуканий поліхромний розпис свідчать про те, що Волокитинський завод належав до провідних приватних фарфорових підприємств ХІХ століття.
На відміну від фабрики, колишній панський панський маєток містить збережену паркову зону і двоє воріт (в’їздні і виїзні), на які кожен, хто цікавиться історією і архітектурою, має подивитися, як і на будинок богадільні, що існувала при заводі (зараз – приміщення школи).
Мандрівка до Волокитиного виявилася надзвичайно корисною для наукового і культурного розвитку. Залишається побажати вцілілим будівлям мати дбайливого господаря, а нашим сучасникам відвідати це цікаве історичне місце.
Залишити відповідь