Санчата

Санчата – це не просто транспорт для зимових розваг, а справжній символ дитинства, тепла й безтурботності. Коли ми бачимо, як малеча весело мчить зі схилів на санчатах, у пам’яті оживають власні зимові пригоди – ті, що залишаються з нами назавжди.

Колись різновидів санчат було чимало: копильчаки, розвальні, крилатки, козирки, ґринджоли – кожні зі своєю формою та історією. Сьогодні такі раритети найчастіше можна побачити лише в музеях.

Не є винятком і Національний заповідник «Глухів». У його фондах зберігається двоє дерев’яних санчат початку ХХ ст., виготовлених з ясеня. Перші мають розмір 74 × 62 см і складаються двох полозів, плавно вигнутих догори за допомогою спеціального верстата, що забезпечувало кращий рух по снігу. У верхній частині до полозів кріпляться короткі стійки, з’єднані «в’язками» – гнучкими прутами, загнутими у кільце, до стійок – поздовжні бруси, що утримують дошку для сидіння, обабіч якої є перильця. Спереду збереглася підніжка для зручності та безпеки.

Другі санчата більші за розміром (100 × 74 см). Дерев’яний каркас традиційно просочений спеціальними оліями для захисту від вологи й морозу. Хоча сидіння та частина кріплень не збереглися, добре видно полози, поперечні бруси та дві стійки. Такі санчата служили не лише для зимових забав, а й були надійними помічниками у господарстві – ними перевозили сіно, дрова й інші речі, особливо в сніжну пору.

Старовинні санчата, мов тихі свідки минулого, нагадують нам, наскільки багатосніжною, радісною для дітей і працьовитою для дорослих, була зима у наших предків.